САМОКРИТИКА ЯК ДЕЗАДАПТИВНА КОПІНГ-СТРАТЕГІЯ У ЖІНОК З РОЗЛАДОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

У статті представлено результати емпіричного дослідження самокритики як ключової дезадаптивної копінг-стратегії у жінок з розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) в умовах повномасштабної війни в Україні. У рамках інтегративного підходу, що поєднує кількісний та якісний аналіз, розкрито психологічні особливості самокритики, її зв’язок з психологічним дистресом та роль воєнного контексту як каталізатора дезадаптивних копінг-стратегій.

Вибірку склали 34 жінки з підтвердженим діагнозом РДУГ (середній вік 32.1 років). Використовувався комплекс методик: опитувальник COPE для оцінки копінг-стратегій, шкала DASS-21 для вимірювання психологічного дистресу, шкала ASRS для верифікації симптомів РДУГ, якісний аналіз відкритих відповідей про стресори війни.

Результати виявили високий рівень самокритики як найвищий показник серед дезадаптивних копінгів. Показники дистресу виявилися критично високими: тяжкий стрес, надзвичайно тяжка тривога, помірна-тяжка депресія. Кореляційний аналіз встановив статистично значущі зв’язки самокритики з тривогою, стресом та депресією. Самокритика негативно корелює з адаптивними стратегіями – пошуком соціальної підтримки та вирішенням проблем, натомість позитивно пов’язана з соціальним відходом.

Якісний аналіз виділив чотири категорії проявів: пряма самокритика («звинувачую себе», «концентрую на вадах»), деструктивні реакції на стрес, соціальна ізоляція, воєнний контекст як тригер. Проаналізовано нейропсихологічні механізми: порушення виконавчих функцій та емоційна дисрегуляція при РДУГ призводять до інтерналізації критики та формування замкненого кола «симптоми РДУГ – помилки – самокритика – дистрес – погіршення симптомів».

Результати вказують на необхідність цільових психотерапевтичних інтервенцій з акцентом на заміну самокритики самоспівчуттям, психоедукацію про нейробіологічну природу РДУГ та створення груп підтримки для жінок з РДУГ в умовах війни.