ВПЛИВ НЕСПРАВНОГО ДОСВІДУ ДИТИНСТВА НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТА УЧАСТЬ У НАСИЛЬСТВУЮЧИХ СТОСУНКАХ У ДОРОСЛОМУ ВІКУ

Анотація

Основна мета статті полягає у вивченні несприятливого дитячого досвіду (НДД), який виступає ключовим етіологічним фактором ризику розвитку психічних розладів та деструктивної міжособистісної поведінки. У цьому дослідженні вивчається взаємозв’язок між рівнем НДД та ймовірністю залучення до аб’юзивних відносин у майбутньому, а також оцінюються супутні показники тривожності, депресії та посттравматичних стресових симптомів.

В ході емпіричного дослідження використовувався комплексний психодіагностичний інструментарій, що включає опитувальник несприятливого дитячого досвіду (ACE), шкалу генералізованого тривожного розладу (GAD-7), опитувальник здоров’я пацієнта (PHQ-9), шкалу для самооцінки ПТСР (PTCI) і опитувальник «Профіль психологічного насильства». Вибірку склали 214 респондентів, розподілених на клінічну та контрольну групи. Аналіз даних проводився з використанням порівняльного, кореляційного та множинного регресійного аналізу.

У дослідженні представлена диференційована матриця зіставлення конкретних видів дитячих травм із психопатологічними проявами у дорослому віці. Доведено, що емоційне насильство та зневага до потреб дитини є специфічними предикторами депресії та тривоги у дорослих. Матеріальна недостатність виявляє селективну значущу кореляцію з певними посттравматичними когніціями, включаючи інтерналізоване самозвинувачення та ригідні негативні переконання про себе та світ. Сексуальне насильство в дитинстві верифіковано як універсальний каталізатор, що викликає тотальну дестабілізацію психіки за всіма клінічними показниками, що вимірюються. Спостереження за насильством між батьками та психічні захворювання батьків вибірково привертають особу до підвищеного рівня генералізованої тривоги.

Дорослі, які мають досвід аб’юзивних відносин, демонструють статистично значуще вищі показники кумулятивного НДД та коморбідної травматичної симптоматики. Рання психічна травма підриває систему психологічного захисту, фіксуючи індивіда у вразливій віктимній позиції у відносинах. Ефективна клінічна реабілітація потребує зміни парадигми – переходу від стандартних просвітницьких програм до пролонгованих травмофокусованих психотерапевтичних втручань. Фахівцям необхідно оцінювати субстрат дитячої травматизації, що лежить в основі деструктивної поведінки, для запобігання ризику повторної ревіктимізації у дорослому віці.