ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБМАНУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ОСІБ ІЗ ПІДВИЩЕНИМ РІВНЕМ ТРИВОЖНОСТІ ТА СТРЕСУ

Анотація

У статті висвітлено результати теоретико-емпіричного дослідження обману як психологічного захисту в осіб із підвищеним рівнем тривожності та стресу. Роботу побудовано на матеріалах кваліфікаційного дослідження, присвяченого аналізу обману як захисної регулятивної стратегії, що активізується в умовах емоційного напруження, безпорадності та внутрішньої вразливості. У теоретичній частині узагальнено психоаналітичні та сучасні психологічні підходи до механізмів захисту, тривожності, сприйманого стресу й обману, зокрема положення про те, що обман може виконувати не лише комунікативну чи маніпулятивну, а й самозахисну функцію. Емпірична частина охопила 45 респондентів віком від 20 до 55 років, серед яких 14 чоловіків і 31 жінка, які перебували на етапі реабілітації в умовах стаціонару. Для дослідження використано шкалу тривожності Спілбергера–Ханіна (STAI–40), шкалу сприйманого стресу PSS–10, методику О. Косьянової «Види та мотиви обману» та опитувальник стилів психологічного захисту DSQ–40. Описові статистики показали підвищені показники тривожності й виражені прояви стресу у вибірці, а також широкий спектр обманних і захисних форм поведінки. Найбільш вираженими формами обману були приховування та благородний обман, тоді як серед мотивів і захисних показників провідними виявилися самозахист і збереження стосунків. Кореляційний аналіз засвідчив позитивний зв’язок між переживанням безпорадності та приховуванням (r=0.425; p=0.0036), а також благородним обманом (r=0.403; p=0.0060), тоді як зв’язок між браком самоефективності та цими формами обману не був статистично значущим. Крім того, особистісна тривожність позитивно пов’язувалася з незрілим стилем психологічного захисту (r=0.359; p=0.0154), тоді як зв’язок між реактивною тривожністю та невротичним стилем був статистично незначущим (r=-0.069; p=0.6546). У роботі також показано позитивні зв’язки особистісної тривожності з мотивами самозахисту та збереження стосунків як причинами обману, що підтверджує інтерпретацію обману як захисної адаптації до внутрішнього дистресу.