ВИКЛАДАННЯ В УМОВАХ ПРОЛОНГОВАНОГО СТРЕСУ: ВІД ВИЖИВАННЯ ДО ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Анотація

У статті досліджується проблема організації освітнього процесу в умовах пролонгованого стресу, спричиненого збройним конфліктом та хронічною соціальною нестабільністю. Аналізуються нейрофізіологічні механізми впливу стресу на когнітивні функції учасників навчального процесу, що вимагає від педагога розуміння відповідних механізмів. Зокрема наголошується на тому, що навчання стає можливим лише тоді, коли нервова система здатна навчатися.

У статті обґрунтовано концепцію подвійного навантаження педагога у кризових умовах та необхідність формування саморегуляторних компетентностей як базової умови ефективності викладацької діяльності.

Запропоновано практичні підходи до інтеграції елементів психологічної стабілізації в навчальний процес на основі ізраїльського досвіду травмоінформованого навчання. Так, розкрито алгоритм застосування протоколу MAASE для швидкої стабілізації емоційного стану та моделі BASIC Ph, яка дозволяє ідентифікувати індивідуальні ресурси стійкості (когнітивні, емоційні, соціальні, фізіологічні, творчі тощо) і вчителя, і учня.

Розкрито поняття відновлення безперервності як ключового завдання педагога в умовах кризи. 

На основі практичних принципів травма-інформованого навчання запропоновано модель переходу від «педагогіки виживання», орієнтованої на мінімальне збереження функціонування, до «ефективного навчання», що базується на створенні безпечного простору, гнучкості та зміцненні міжособистісних зв’язків. Наведено порівняння традиційної і кризової моделей викладання. 

Підкреслюється неминуча трансформація ролі педагога в кризових умовах. Зазначено, що ефективний педагог в умовах кризи – це передусім регулятор стану, носій стабільності та провідник безперервності, і лише після цього – джерело знань.