ВИТОКИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА

Анотація

Незважаючи на стрімкий розвиток досліджень у сфері емоційного інтелекту, його історичне коріння залишається недостатньо вивченим. Мислителі епохи Просвітництва, прагнучи об’єднати розум і почуття, заклали важливі філософські засади, які сьогодні можна розглядати як ранні форми концепції емоційного інтелекту.

Так, Б. Франклін і Вольтер наголошували на важливості використання емоцій для самовдосконалення і суспільного блага. Д. Юм стверджував, що саме емоції, а не розум, лежать в основі людської природи, а їхнє розуміння потрібне для формування моралі та уникнення ірраціональної поведінки. Ж.-Ж. Руссо підкреслював роль почуттів у становленні особистості та гармонії з природою, вважаючи, що внутрішня чутливість сприяє моральному розвитку. А. Сміт наголошував на значущості почуттів у міжособистісних відносинах, розглядаючи симпатію як ключ до формування довіри і громадського порядку. Він вважав, що здатність співпереживати іншим необхідна для формування соціальних норм. І. Кант і Д. Локк зосередили увагу на контролі та управлінні емоціями. Обидва мислителі вважали, що розум має спрямовувати емоції, забезпечуючи внутрішню гармонію і доброчесну поведінку.

Таким чином, філософія Просвітництва являє собою важливу інтелектуальну передумову до появи ідеї емоційного інтелекту. Мислителі тієї епохи наголошували на значущості емоцій не лише як джерела моралі, а й як інструменту особистісного розвитку та соціальної взаємодії. Усвідомлення, управління, використання та розуміння емоцій – ці ключові аспекти сучасного емоційного інтелекту мають глибоке історичне коріння, яке сягає мислителів епохи Просвітництва. Вивчення їхніх поглядів дає змогу не тільки краще зрозуміти природу емоційного інтелекту, а й розширює горизонти гуманітарного знання, пов’язуючи психологію з філософією, етикою та історією.