МІЖ РОЗУМОМ І СЕРЦЕМ: ВІД ГУМАНІСТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ДО ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Анотація

Стаття досліджує філософську та психологічну еволюцію, яка в середині ХХ століття переосмислила емоцію як життєво важливий вимір людського інтелекту. Після двох світових воєн, коли віра в раціональність і науковий прогрес була глибоко підірвана, гуманістична психологія постала як «третя сила» у психологічній думці. Відкидаючи як психоаналітичний детермінізм, так і біхевіористичний редукціонізм, вона прагнула відродити емоційні, моральні та духовні основи людського буття. Такі мислителі, як А. Маслоу, К. Роджерс і Р. Мей, перетворили психологію на науку, що зосереджується не лише на патології, а й на автентичності, сенсі та зростанні. Ієрархія потреб Маслоу піднесла любов і самоактуалізацію до рівня внутрішніх рушіїв розвитку; клієнт-центрована терапія Роджерса поставила в центр процесу зцілення емпатію та безумовне позитивне ставлення; а екзистенційна психологія Мея повернула тривогу й творчість як джерело мужності та самореалізації. Їхні ідеї продовжили Е. Фромм, В. Франкл, Ш. Бюлер і Д. Бюґентал, наголошуючи, що любов, сенс і автентичність становлять сутність психологічної цілісності. Разом ці мислителі заклали концептуальні та етичні підвалини того, що пізніше отримало назву емоційного інтелекту – інтеграції думки й почуття, пізнання й співчуття, розуму й цінності. У статті доводиться, що емоційний інтелект не є сучасним нововведенням, а радше кульмінацією гуманістичної традиції, яка переосмислила інтелект як гармонію між розумом і серцем, між знанням і турботою, між усвідомленням і емпатією – тобто моральну сутність людського буття. Звертається увага і на сучасну актуальність цих ідей у добу цифрової комунікації та інформаційного перевантаження, коли емоційна чутливість стає ключем до збереження людяності, здатності до співпереживання та критичного мислення. Відновлення балансу між раціональним і емоційним постає як необхідна умова гармонійного розвитку особистості та суспільства.