Psychology Travelogs

ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ УЧАСТІ У БОЙОВИХ ДІЯХ ДЛЯ ОСОБИСТОСТІ ВЕТЕРАНА

Таїсія КОМАР — 2025-12-30

У статті розглянуто психологічні наслідки участі у бойових діях для особистості ветеранів, зокрема розвиток посттравматичного стресового розладу, тривожності, депресивних станів і психосоматичних порушень. Проаналізовано труднощі соціальної адаптації, міжособистісної взаємодії та сімейних стосунків після повернення з війни. Окреслено соціально-психологічні чинники, що впливають на процес реінтеграції ветеранів у мирне життя, а також підкреслено значення емпатії, підтримки суспільства й професійної підготовки психологів до роботи з травмованими особами. Матеріал базується на сучасних дослідженнях психічної травматизації та практичному досвіді психологічного супроводу ветеранів.

ВПЛИВ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЧАСУ НА ПСИХОЛОГІЧНУ АДАПТАЦІЮ ТА ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

Ганна АЛЄКСЄЄВА — 2025-12-30

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження ефективності програми профілактики та корекції емоційного вигорання психологів-тренерів у контексті воєнного часу. Визначено особливості проявів емоційного виснаження, деперсоналізації, редукції особистих досягнень, професійної ідентичності та рівня суб’єктивного стресу. Реалізація програми сприяла зниженню напруження, підвищенню впевненості у професійній діяльності, формуванню стійкості до емоційного перевантаження та розвитку внутрішніх ресурсів. Отримані результати підтверджують ефективність програми як дієвого засобу відновлення психоемоційної рівноваги фахівців допоміжних професій. Підкреслено практичну значущість впровадження подібних інтервенцій у систему підготовки й підтримки психологів, які працюють у кризових умовах війни. Розроблена програма може бути адаптована до різних професійних груп, діяльність яких пов’язана з високим рівнем емоційного навантаження.

КІБЕРКОМУНІКАТИВНА ЗАЛЕЖНІСТЬ У СТРУКТУРІ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ АДИКЦІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД

Людмила МІХЕЄВА — 2025-12-30

У статті представлено теоретичний огляд кіберкомунікативної залежності як однієї з форм цифрових адикцій, яка набирає поширення серед студентської молоді на тлі активного використання соціальних мереж. Уточнено її місце в контексті інтернет-адикцій та висвітлено зв’язок із проблематичним ставленням до використання Інтернету. Виділено ключові психологічні фактори, які підвищують схильність до надмірної онлайн-комунікації, серед яких самотність, занижена самооцінка, недостатня здатність до саморегуляції та підвищена тривожність. Окреслено особливості проявів кіберкомунікативної залежності серед українських студентів в умовах цифровізації освіти та впливу воєнного стану на цей процес.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ОСОБИСТОСТІ: РЕЗУЛЬТАТИ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ (на прикладі майбутніх програмістів)

Альона ОГНЕВА — 2025-12-30

У статті представлено результати емпіричного дослідження чинників соціального інтелекту майбутніх програмістів. Теоретичний аналіз сучасних підходів засвідчив багаторівневу структуру соціального інтелекту, що охоплює когнітивні, емоційно-регуляційні та міжособистісно-поведінкові компоненти. Емпіричне дослідження дало змогу виокремити характерні взаємозв’язки між особистісними властивостями, емоційною стабільністю, саморегуляцією та соціальною адаптивністю студентів ІТ-спеціальностей.

Отримані результати дозволили визначити узагальнену структурну модель соціального інтелекту майбутніх програмістів та окреслити ключові чинники, що впливають на ефективність їхньої міжособистісної взаємодії та професійної комунікації.

ДОСЛІДНИЦЬКА ПОВЕДІНКА, ІНТЕЛЕКТ І ТВОРЧІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ДОКТОРА ФІЛОСОФІЇ В ПРОЦЕСІ НАБУТТЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ РАКУРС

Катерина ОЛЕКСАНДРЕНКО — 2025-12-30

У статті здійснено аналіз психологічних аспектів співвідношення дослідницької поведінки, інтелекту і творчості майбутнього доктора філософії в процесі набуття ним іншомовної комунікативної компетентності. Розглянуто дослідження, в яких зв’язки дослідницької поведінки, інтелекту і творчості вивчалися на рівні кореляцій між відповідними тестами. У свою чергу, проведено дослідження таких взаємозв’язків і взаємодій між дослідницькою поведінкою, інтелектом і творчістю, які виникають або актуалізуються у цілісному акті пізнання нових об’єктів під час вивчення та використання іноземної мови. Частина отриманих різноманітних результатів є відправними точками нових напрямків пізнання об’єкта, що реалізуються через постановку нових цілей, пошук і виявлення нових способів дій і стратегій випробування, побудову нових систем інтерпретації з врахуванням іноземної мови, що вивчається. Таким чином, дивергентне мислення стимулюється новою інформацією, що надходить від об’єкта у результаті застосування дивергентних стратегій.

ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД ДОКАЗОВИХ ПРАКТИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Роман ПОПЕЛЮШКО — 2025-12-30

Стаття присвячена теоретичному аналізу доказових практик психологічної реабілітації населення в умовах війни. Актуальність дослідження зумовлена масштабною психотравматизацією громадян України внаслідок бойових дій, втрат і вимушеного переселення. Метою є систематизація сучасних ефективних методів психологічної допомоги, підтверджених міжнародними дослідженнями. Розглянуто когнітивно-поведінкову терапію, травмофокусовану КПТ, EMDR, наративну експозиційну терапію, групові інтервенції, психоосвіту, тренінги стресостійкості та гіпнотерапію. Узагальнено дані щодо їх ефективності у зниженні симптомів посттравматичного стресу, тривожності й депресії, а також у формуванні психологічної стійкості. Обґрунтовано необхідність адаптації доказових підходів до українського контексту, підготовки кваліфікованих фахівців і впровадження цифрових технологій у систему реабілітації.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ ІЗ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНО ПРАВИЛЬНОЇ БУДОВИ МОВЛЕННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗНМ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

Любов КОСТИК — 2025-12-30

У статті розкрито поняття граматично правильної будови мовлення та особливості мовленнєвого розвитку дітей із загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ); описано характерні прояви граматичних порушень у дошкільників із ЗНМ та їх вплив на мовленнєву діяльність; визначено можливості використання дидактичних ігор як ефективного засобу корекційної роботи.

Розробка дидактичних ігор виявила ефективність спеціально підібраних ігрових завдань, спрямованих на закріплення певних граматичних навичок, таких як узгодження, відмінювання, утворення складних речень. Ігри активізують інтерес дітей до навчання, сприяють кращому засвоєнню граматики.

Ефективність використання дидактичних ігор підтвердилась у результаті впровадження методичних рекомендацій у логопедичній роботі. Результати контрольного тестування показали значне підвищення високого рівня граматичної правильності мовлення у дошкільників, що свідчить про доцільність використання ігор як основного методу корекції. Рекомендації щодо використання дидактичних ігор включають поради щодо їх систематичного впровадження в навчально-виховний процес. Зокрема, рекомендується поєднувати ігрові завдання з іншими видами діяльності, що стимулюють мовленнєву активність, розвивають зв’язне мовлення та граматичні навички дітей із ЗНМ.

Встановлено, що ігрові завдання сприяють розвитку лінгвістичних навичок та інтеграції мовленнєвих умінь у навчальний процес, підвищуючи мотивацію та залученість дітей до мовленнєвої діяльності.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ДІЄВІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА НАЯВНІ ПОТРЕБИ В ПОДАЛЬШОМУ ПСИХОЛОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ

Олеся БОРИСОВА — 2025-12-30

У статті наведено результати дослідження психологічного стану військовослужбовців, які брали участь у захисті України з початку війни. Проаналізовано зміни у тілесних, емоційних, поведінкових і когнітивних сферах. За результатами кореляційного аналізу визначено взаємозв’язки найбільш поширених проявів, що характеризують психологічний стан військовослужбовця. Наведено результати якісного аналізу – порівняння даних військовослужбовців у 2022 р. до отримання психологічної допомоги та у 2025 році. За результатами констатовано погіршення майже за всіма виділеними показниками – у порівнянні з початком війни значно накопичилося напруження, втома, вигорання, хронічний стрес тощо, що потребує особливої уваги психолога та прицільної роботи для забезпечення боєздатності.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ РЕФЛЕКСІЇ ТА ОСОБИСТІСНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Лариса ПОДКОРИТОВА — 2025-12-30

У статті представлено результати емпіричного дослідження зв’язку рефлексії та особистісної саморегуляції у підлітків за допомогою методик: «Оцінка рівня рефлексивності особистості» А. Карпова, В. Пономарьова; Опитувальник «Диференціальний тип рефлексії» Д. Леонтьєва; «Дослідження вольової саморегуляції» А. Звєрькова та Є. Ейдмана; Опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки» В. Моросанової; «Діагностика вольового потенціалу особистості» за Н. Фетіскіним. Виявлено рівень рефлексивності особистості, системної рефлексії, інтроспекції, квазірефлексії, вольової саморегуляції, загального рівня саморегуляції, вольового потенціалу особистості. З метою визначення наявності взаємозв’язку між різними типами рефлексії та особистісної саморегуляції у підлітковому віці проведено кореляційний аналіз.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ОСНОВІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Світозара БІГУНОВА — 2025-12-30

Стаття присвячена аналізу психологічних аспектів дистанційного навчання учнів середньої школи, що особливо актуалізувалося у зв’язку зі зростанням цифровізації освіти та глобальними викликами останніх років. У роботі розглядаються ключові психологічні чинники, що впливають на успішність дистанційної освіти: мотивація, саморегульоване навчання, рівень стресу й емоційного благополуччя, а також соціальна пов’язаність між учнями, вчителями та шкільною спільнотою. Спираючись на сучасні зарубіжні емпіричні дослідження, підкреслюється, що задоволення базових психологічних потреб – автономії, компетентності та соціальної залученості – є визначальним для підтримки внутрішньої мотивації та академічної активності під час навчання онлайн.

Окрему увагу приділено ролі саморегуляції, яка є критично важливою в умовах дистанційного формату, де учні мають самостійно планувати, контролювати та оцінювати власний навчальний процес. Показано, що недостатній розвиток таких навичок часто призводить до зниження результативності та підвищення рівня стресу. На основі зарубіжних досліджень проаналізовано фактори ризику для психологічного здоров’я підлітків у дистанційному навчанні: невизначеність, недостатня структурованість навчального середовища, знижена соціальна взаємодія, технічні труднощі. Водночас окреслено і захисні чинники, серед яких – підтримка вчителів і батьків, відчуття залученості до шкільної спільноти, якісна комунікація та наявність можливостей для співпраці.

У статті обґрунтовано важливість інтеграції мотиваційних, когнітивних та соціально-емоційних аспектів у проєктуванні дистанційного навчального середовища. Представлений аналіз може бути корисним для педагогів, психологів та освітніх політиків, які прагнуть підвищити ефективність дистанційного навчання та підтримати психологічне благополуччя підлітків.

САМОКРИТИКА ЯК ДЕЗАДАПТИВНА КОПІНГ-СТРАТЕГІЯ У ЖІНОК З РОЗЛАДОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Алла РУДЕНОК — 2025-12-30

У статті представлено результати емпіричного дослідження самокритики як ключової дезадаптивної копінг-стратегії у жінок з розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) в умовах повномасштабної війни в Україні. У рамках інтегративного підходу, що поєднує кількісний та якісний аналіз, розкрито психологічні особливості самокритики, її зв’язок з психологічним дистресом та роль воєнного контексту як каталізатора дезадаптивних копінг-стратегій.

Вибірку склали 34 жінки з підтвердженим діагнозом РДУГ (середній вік 32.1 років). Використовувався комплекс методик: опитувальник COPE для оцінки копінг-стратегій, шкала DASS-21 для вимірювання психологічного дистресу, шкала ASRS для верифікації симптомів РДУГ, якісний аналіз відкритих відповідей про стресори війни.

Результати виявили високий рівень самокритики як найвищий показник серед дезадаптивних копінгів. Показники дистресу виявилися критично високими: тяжкий стрес, надзвичайно тяжка тривога, помірна-тяжка депресія. Кореляційний аналіз встановив статистично значущі зв’язки самокритики з тривогою, стресом та депресією. Самокритика негативно корелює з адаптивними стратегіями – пошуком соціальної підтримки та вирішенням проблем, натомість позитивно пов’язана з соціальним відходом.

Якісний аналіз виділив чотири категорії проявів: пряма самокритика («звинувачую себе», «концентрую на вадах»), деструктивні реакції на стрес, соціальна ізоляція, воєнний контекст як тригер. Проаналізовано нейропсихологічні механізми: порушення виконавчих функцій та емоційна дисрегуляція при РДУГ призводять до інтерналізації критики та формування замкненого кола «симптоми РДУГ – помилки – самокритика – дистрес – погіршення симптомів».

Результати вказують на необхідність цільових психотерапевтичних інтервенцій з акцентом на заміну самокритики самоспівчуттям, психоедукацію про нейробіологічну природу РДУГ та створення груп підтримки для жінок з РДУГ в умовах війни.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД У КОРЕКЦІЇ СИСТЕМНИХ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Оксана КОРОПАТОВА — 2025-12-30

У статті подано науково-методичне обґрунтування індивідуального підходу в корекції системних порушень мовлення у дітей дошкільного віку в контексті індивідуального та інклюзивного навчання. Системні порушення мовлення розглянуто як цілісне дизонтогенетичне явище, що охоплює лексико-семантичний, фонологічний, граматичний та прагматичний рівні мовленнєвої діяльності. Простежено взаємозв’язок української наукової традиції (В. Тищенко, І. Мартиненко, Н. Кабельнікова, А. Колупаєва, Л. Коваль) з міжнародними дослідженнями у сфері Developmental Language Disorder (DLD) та рекомендаціями American Speech-Language-Hearing Association (ASHA), Delphi-проєкту CATALISE (D. Bishop et al.), а також нормативними рамками Міжнародної класифікації хвороб (ICD-11) і Міжнародної класифікації функціонування (ICF) [5; 7-8; 11-12]. Обґрунтовано, що корекція системних порушень мовлення не може обмежуватися розвитком окремих мовних компонентів і має ґрунтуватися на принципах діяльнісної інтеграції, формуванні мовленнєвої суб’єктності, побудові індивідуальної програми розвитку та командній взаємодії фахівців [1; 3]. Запропоновано методичні акценти застосування логоритміки, наративних практик, сюжетно-рольової гри та засобів альтернативної та додаткової комунікації (AAC) як інструментів індивідуалізації освітньо-корекційного впливу [2; 9-10].

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ КУРСАНТІВ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ

Олена КУЛЕШОВА — 2025-12-30

У статті обґрунтовано концептуальні та психолого-педагогічні засади формування лідерських якостей курсантів у контексті сучасної військової освіти. Визначено вплив трансформацій сектору безпеки й оборони, зростання гібридних загроз та високої інтенсивності службово-бойової діяльності на вимоги до лідерських компетентностей майбутніх офіцерів. Проаналізовано науковий доробок із проблематики військового лідерства та окреслено ключові напрями професійної підготовки, що забезпечують розвиток мотиваційних, когнітивних, комунікативних й управлінських характеристик курсантів. Представлено результати емпіричного дослідження рівнів сформованості компонентів лідерського потенціалу, які засвідчили наявність як сильних сторін (мотивація до успіху, самоефективність, комунікативні здібності), так і проблемних зон, зокрема нестійкість стилю управління, недостатній розвиток організаторських умінь і знижена концентрація уваги частини респондентів.

На основі отриманих даних розроблено комплекс науково обґрунтованих підходів до формування лідерських якостей майбутніх офіцерів, що включає розвиток когнітивної саморегуляції, емоційного інтелекту, цільової комунікації, організаторських здібностей, мотивації до успіху та ефективного стилю управління. Підкреслено значення індивідуалізованого підходу, інтеграції теоретичної й практичної підготовки, наставництва, залучення до командної діяльності та використання методів моделювання управлінських ситуацій. Зазначено перспективи подальших досліджень, зокрема експериментальну перевірку ефективності комплексу, розширення діагностичного інструментарію, аналіз гендерних особливостей лідерського становлення та впливу бойового досвіду на лідерські компетентності.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Олена ГОМОНЮК — 2025-12-30

У статті розкрито дієвий механізм подолання низького рівня цифрової культури педагогів – розвиток інформаційно-цифрової компетентності, що визначається як здатність упевнено, критично й відповідально використовувати цифрові технології та ресурси у професійній діяльності, навчанні й розвитку учнів.

Висвітлено погляди науковців на сутність поняття «інформаційно-цифрова компетентність майбутніх педагогів», а також схарактеризовано її складові, зокрема, інформаційна грамотність, комунікація і взаємодія у цифровому середовищі, створення цифрового контенту, безпека в цифровому середовищі, розв’язання проблем у цифровому середовищі і визначено компоненти: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, рефлексивний, комунікативно-етичний.

Обґрунтовано, що її розвиток зумовлюється комплексом чинників – освітніх, технічних, соціально-психологічних, нормативних і культурно-ціннісних.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСГЕНЕРАЦІЙНОЇ ПЕРЕДАЧІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ ТА ВИЯВЛЕННЯ РЕСУРСІВ ТРАВМАТИЗАЦІЇ

Наталія ЧЕРНИШ — 2025-12-30

Ментальне здоров’я українців значно погіршилось у зв’язку з викликами війни, щоденним стресом, невідомістю, втратою відчуття безпеки. Психологічна травма стала частим явищем у більшості сімей: війна, вибухи, смерті близьких впливають на психіку людини. Важливість та актуальність проблеми полягає у передачі травматичного досвіду між поколіннями, травма може поширюватися у просторі та часі. Нащадки людей, які пережили війну «успадковують» наслідки невирішених першим поколінням психологічних проблем і передають їх наступним. У цих процесах час втрачає значення – вони можуть тривати століттями, оскільки в груповому несвідомому зберігається потреба дати раду цій спадщині.

Без усвідомлення того, що ми переживаємо заново травматичні події, що сталися багато десятиліть тому, ми можемо стати спадкоємцями страхів так, наче ці почуття належать нам. Завдяки виявленню джерела наших міжпоколінних травм ми можемо залишити в минулому ці травматичні події. Присвоєння нового позитивного та безпечного досвіду, пошук внутрішніх опор, сенсу, створення нових цілей, розвиток нових навичок – все це допомагає в подоланні травми. Вихід з травми може призводити до якісно нових форм соціального прогресу. Інколи сама травма може виступати джерелом віднайдення зруйнованих ресурсів.

У статті аналізуються сучасні дослідження трансгенераційної передачі травматичного досвіду. Розглянуто вплив травматизації в контексті ресурсу та механізмів зцілення психіки. Фокус уваги зміщується саме на сильні сторони особистості, на здатність психіки до самозцілення та адаптації. Важлива роль приділяється пошуку можливих шляхів подолання трансгенераційної травми, розглянуто епігенетичні механізми колективної травми, особистісні трансформації під час і після психологічної травми та виявлено ресурси, які людина вибудовує внаслідок травматизації.

ЕМОЦІЙНІ ТА КОГНІТИВНІ ПРОФІЛІ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ COVID-19: ДИНАМІКА СТАНУ, ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕСУРСИ АДАПТАЦІЇ

Анастасія ЯКОВЛЕВА — 2025-12-30

У статті продемонстровано результати дослідження емоційних та когнітивних змін у осіб, що мали досвід захворювання на COVID-19. Здійснено комплексну оцінку емоційного стану осіб, які перенесли COVID-19, у ретроспективному та актуальному вимірах, з метою виявлення напрямів і вираженості змін депресивної, тривожної та стресової симптоматики після захворювання. Проаналізовано динаміку емоційних показників до та після перенесеного захворювання COVID-19 у загальній вибірці та з урахуванням гендерної належності респондентів, використовуючи непараметричні критерії статистичного аналізу. Досліджено особливості суб’єктивних когнітивних скарг у постковідний період за основними когнітивними доменами (увага, пам’ять, виконавчі функції) та визначити їхню поширеність і інтенсивність у загальній вибірці й окремих гендерних підгрупах. Здійснено порівняльний аналіз суб’єктивних когнітивних труднощів з об’єктивними показниками когнітивного функціонування, отриманими за допомогою модифікованої версії MoCA, з метою встановлення специфіки співвідношення між суб’єктивно переживаними та об’єктивно фіксованими когнітивними змінами. Визначено характер взаємозв’язків між показниками емоційного дистресу, суб’єктивними когнітивними скаргами та якістю життя у постковідний період, а також оцінити роль психологічної резильєнтності як потенційного адаптаційного ресурсу. Здійснено порівняльний аналіз актуального емоційного, когнітивного та ресурсного стану чоловіків і жінок, які перенесли COVID-19, з метою виявлення гендерних особливостей постковідного психологічного реагування. Визначено типові профілі емоційно-когнітивного реагування у постковідному періоді на основі інтеграції результатів описового, порівняльного та кореляційного аналізів, з урахуванням рівня емоційного дистресу, вираженості когнітивних скарг, якості життя та ресурсного потенціалу особистості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ САМОТНОСТІ НА НАВЧАЛЬНУ УСПІШНІСТЬ СТУДЕНТІВ

Ольга ІГУМНОВА — 2025-12-30

У статті досліджено психологічні особливості впливу самотності на навчальну успішність студентів. У вибірку увійшли 30 студентів Хмельницького національного університету. Використано шкалу DASS-21 для оцінки емоційного стану, UCLA Loneliness Scale для вимірювання самотності, Монреальський когнітивний тест для оцінки когнітивної активності та Academic Motivation Scale для вивчення навчальної мотивації. Виявлено, що високий рівень самотності пов’язаний із підвищеною тривожністю, зниженням когнітивної концентрації та демотивацією. Результати можуть бути використані для розробки психологічних програм підтримки студентів.

РОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: МЕТОДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ

Інокентій КОРНІЄНКО — 2025-12-30

У сучасних умовах соціально-економічної нестабільності, цифровізації управлінських процесів, зростання емоційного навантаження на керівників та необхідності ефективної взаємодії в умовах невизначеності емоційний інтелект (ЕІ) набуває статусу одного з ключових психологічних ресурсів управлінської діяльності. Здатність керівника усвідомлювати власні емоції, регулювати емоційні стани, розуміти переживання інших та будувати конструктивну міжособистісну взаємодію безпосередньо впливає на ефективність управлінських рішень, рівень командної мотивації, характер організаційного клімату та результативність професійної діяльності загалом.

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз ролі емоційного інтелекту в управлінській діяльності та систематизовано сучасні методи його психодіагностики. Розкрито сутність емоційного інтелекту як інтегрального психологічного утворення, що поєднує когнітивні, емоційно-вольові та соціально-поведінкові компоненти, зокрема самосвідомість, саморегуляцію, мотивацію, емпатію та соціальні навички. Проаналізовано основні наукові підходи до розуміння ЕІ в працях зарубіжних і вітчизняних дослідників.

Особливу увагу приділено характеристиці сучасних психодіагностичних інструментів оцінювання емоційного інтелекту керівників. Розглянуто можливості та обмеження методів самозвіту (EQ-i 2.0, TEIQue), тестів здібностей (MSCEIT), а також багатоканальних методів оцінювання типу «360 градусів» (ECI, Genos EI Assessment). Висвітлено їхню діагностичну спрямованість, психометричні характеристики, практичну придатність для відбору, оцінювання та розвитку управлінського персоналу. Показано, що поєднання різних діагностичних підходів дозволяє отримати цілісне уявлення про рівень сформованості емоційних компетентностей менеджерів.

Окремий акцент зроблено на специфіці дослідження емоційного інтелекту в українському контексті, зокрема в системі державного управління, де проблематика ЕІ лише формується як самостійний науково-практичний напрям. Обґрунтовано необхідність адаптації та валідизації зарубіжних психодіагностичних методик відповідно до культурних, соціальних та організаційних реалій України.

У статті також висвітлено сучасні підходи до розвитку емоційного інтелекту керівників, зокрема коучинг, тренінги емоційної компетентності, програми розвитку лідерства та інтеграцію структурованих моделей на кшталт RULER у корпоративне навчання. Доведено, що цілеспрямований розвиток ЕІ сприяє підвищенню ефективності управлінської діяльності, зниженню рівня професійного вигорання, оптимізації міжособистісних стосунків у колективах та формуванню сприятливого організаційного клімату.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ПРОЦЕСІ САМОРОЗВИТКУ МОЛОДІ НА ДОШЛЮБНОМУ ЕТАПІ

Дарія КАРПОВА — 2025-12-30

У статті досліджено роль соціальних мереж у процесі саморозвитку молоді на дошлюбному етапі. Здійснено теоретичний аналіз понять «саморозвиток особистості», «дошлюбний етап» «цифрова ідентичність», охарактеризовано психологічні особливості комунікацій у соціальних мережах та їхній вплив на формування ціннісних орієнтацій і моделей сімейних стосунків. Виокремлено позитивні аспекти мережевого середовища (доступ до освітніх ресурсів, підтримка рефлексії, можливість моделювання поведінкових патернів) та ризиковані чинники (нереалістичні очікування, залежність від соціальних мереж, зниження самооцінки). Проаналізовано фактори, що модифікують цей вплив, зокрема рівень психологічної зрілості, соціокультурний контекст і сімейні моделі. З’ясовано рівень впливу соціальних мереж та аудіовізуального контенту на процес саморозвитку молоді на дошлюбному етапі.